Альбоми «Аutograph» і «Le poète du piano» – дві версії медійної саморепрезентації французького піаніста Олександра Таро

Анотація

Французький піаніст Олександр Таро (Alexander Tharoud), який на сьогодні записав близько 42 альбомів музики від Бароко до сучасності, вже протягом 30 років активно репрезентує у медіапросторі власні оригінальні виконавські версії, які є загальновизнаними. У 2013 році О. Таро записує альбом «Автограф», який поєднує 23 треки творів 22 композиторів – така концепція компонування альбому стає для виконавця в корені новаторською з огляду на його вподобання присвячувати кожен окремий альбом творам одного композитора або однієї епохи. Через сім років плідної творчої діяльності О. Таро випускає новий, масштабніший за «Автограф», альбом «Поет фортепіано» (2020), який містить 63 треки і вражає розмаїттям стилів і жанрів. Багатовекторний спектр творчості виконавця, представлений у цих двох альбомах, складно охопити за допомогою таких дослідницьких підходів, як, наприклад, інтерпретаційний, компаративний, стильовий, тому запропоновано розглядати альбоми «Автограф» і «Поет фортепіано» як дві версії саморепрезентації виконавця у медіапросторі. Такий ракурс дослідження визначив його мету – порівняти і простежити референції між альбомами «Автограф» та «Поет фортепіано» О. Таро, розкрити специфіку їх композиції та визначити модель саморепрезентації виконавця в сучасному медіапросторі, що у цій розвідці здійснюється вперше. Встановлення референтних зв’язків між композиціями цих двох та багатьох інших альбомів виконавця, візуалізованих представленими в дослідженні схемами, уможливило відкриття «фокусу» О. Таро на колі найважливіших для нього творів і його індивідуальних інтенціях як піаніста-інтелектуала, що, у свою чергу, дало змогу розкрити механізми і специфіку його саморепрезентації, які сформувались у концепції альбомів «Автограф» – «твори на біс», і «Поет фортепіано» – «те, що я люблю».