Мандрівка забутими середніми хвилями: «Efebo con radio» Сальваторе Шарріно [англ.]

Музика світу: ретроспекції та сучасність

Анотація

Постановка проблеми. Сальваторе Шарріно (нар. 1947) – сучасний італійський композитор, який найповніше проявляє себе в естетичній парадигмі музичного поставангарду. Головне завдання, яке він ставить перед собою у творчому процесі, – налаштувати слух «реципієнта» на сприйняття найдрібніших нюансів звучання. Сприйняття музики Шарріно вимагає ретельної зосередженості на звуці, здатності чути, а не лише поверхнево слухати, підтримувати контакт з конкретною звуковою реальністю. Як результат, з’являється низка творів, жанр яких або визначений автором як «azione invisibile» («невидиме дійство» чи «невидима дія»), або за своїми характеристиками наближається до подібного визначення. П’єса «Efebo con radio» (1981) для голосу та оркестру стала однією з перших спроб композитора реалізувати принцип налаштування слуху на певні «хвилі». Останні дослідження та публікації. «Efebo con radio» згадується в низці сучасних досліджень «як гіперреалістична імітація трансляції із поміхами» (П’єтро Мізурака, 2012), твір, реалізований в межах «іронічного медіа-археологічного підходу» (Крістіан Утц, 2023), або як втілення концепту ностальгії в контексті інтертекстуальних (Джеймс Деніс Банч). Мета, методологія та наукова новизна дослідження. Мета статті – дослідити специфіку реалізації принципу azione invisibile у п’єсі для голосу та оркестру «Efebo con radio» Сальваторе Шарріно, що здійснюється вперше в українському музикознавстві, обумовлюючи наукову новизну результатів дослідження. Для досягнення цієї мети задіяно історичний, історіографічний та порівняльний методи, метод інтонаційного аналізу, а також окремі елементи методології лінгвістичних досліджень (зокрема, методи етимологічного та семантичного аналізу). Результати і висновки дослідження. Твір «Efebo con radio» побудовано як своєрідний квазіколаж, у якому композитор інтегрує мозаїку цитат у звукове полотно, що імітує частоти радіохвиль та перемикання між ними. Для головного «персонажа» твору, як і для самого Шарріно, звук стає способом зв’язку зі світом, його пізнання та проживання. У результаті «мандрів» звуковими ландшафтами, впізнання «свого» та відкриття «чужого» згаданий у назві твору юнак формує власну культурну ідентичність. Втілення композитором послідовності подій програмного твору в аудіальному просторі радіоетеру можна вважати однією з перших спроб реалізації принципу azione invisibile у його творчості.