Символічна лабільність інструментальних ансамблевих складів в умовах трансформації музичного мислення на гребені XX–XXI століть

Сучасний музичний простір: шляхи перетворень

Анотація

Барвиста панорами ансамблевої музики останніх десятиліть ХХ – початку XXI століття характеризується різноманіттям тенденцій, художніх напрямів, жанро- та стилетворення, тому затребуваним видається сучасне осмислення шляхів трансформацій камерно-ансамблевого мистецтва, що мають результатом його нову якісну специфіку. Метою дослідження є вивчення генези нових жанрових типологічних різновидів камерно-інструментальної музики, представлених у її розмаїтті на гребені ХХ–ХХI століть, й такого результату трансформацій музичного мислення в добу поставангардапостмодерна, як змінність показників ансамблевих складів. Назване явище стало знаковим у новій ансамблевій музиці, але, ствердившись у сучасній музичній свідомості, ще не набуло чіткої феноменологічної парадигматики. Провідним методом дослідження є аналітичний, зокрема інтонаційний аналіз, з елементами компаративного та культурологічного підходів, що мають місце у працях українських та європейських музикознавців. Для простеження генези виникнення нових типологічних жанрових феноменів камерно-ансамблевої музики наводяться приклади з одночастинних фортепіанних квінтетів зарубіжних та українських авторів означеного хронологічного періоду, де при константному складі ансамблю відбувається розмивання-розшарування інструментального звукового поля на символічні «ролі» – історично властиві «образу інструмента» та інші, що виникають як нові сонорні утворення в авангардно-поставангардному звуковому просторі й набувають власної символіки, завдяки чому образно-символічне сприйняття кількісного ансамблевого складу варіюється.