«24 прелюдії та фуги» В. П. Задерацького: повернення із забуття

До історії української музичної культури

Анотація

Українська історія містить надзвичайно багато невідомого, незвіданого, довгий час замовчуваного. Це стосується різних аспектів, як життя взагалі, так і мистецтва зокрема, у тому числі музичного. Один із композиторів, що був приречений на забуття, – Всеволод Петрович Задерацький, геніальна людина всебічного обдарування, яка пройшла крізь вогонь війн та революцій, композитор XX століття, який вперше за майже 400-літню історію після Й. С. Баха відродив малий поліфонічний цикл. Його «24 прелюдії та фуги» – своєрідний щоденник в’язня ГУЛАГу, де композитор зашифрував жахіття перебування в концтаборі, залишивши промінчик надії та віри в перемогу світла над «мордором», справедливості над ницістю. Написаний на телеграфних бланках у нелюдських умовах, без можливості доторкнутися до інструмента, без права на помилку (без гумки), твір повинен стати символом непокори злу, особливо сьогодні, коли ми знов переживаємо страшні часи. Мета й новизна цього дослідження полягають у контекстному підході до вивчення циклу «24 прелюдій та фуг» В. П. Задерацького, спрямованого на виявлення виконавських завдань твору, що постають перед його інтерпретаторами. Комплексний аналіз циклу в музично-історичному й жанрово-стильовому контекстах доводить, що маловивчений, фактично повністю не виконуваний (на теренах України виконаний усього один раз!) шедевр В. П. Задерацького «24 прелюдії та фуги» має знайти свою нішу в історії фортепіанного мистецтва й потребує популяризації як пам’ять про темні часи стирання української історії, культури та мистецтва, часто без можливості реабілітації.