Гендерні грані вокального образу Ромео (на прикладі опер Н. Ваккаї та В. Белліні)

Музика світу: ретроспекції та сучасність

Анотація

У статті вперше в українському музикознавстві здійснено порівняльний аналіз вокального образу Ромео в оперних творах Нікола Ваккаї «Джульєтта та Ромео» і Вінченцо Белліні «Капулетті та Монтеккі» крізь призму гендерно-вокального підходу. Центральною дослідницькою проблемою є виявлення специфіки поєднання жіночої природи голосу вокалістки (мецо-сопрано) з рисами образу чоловічого персонажу, що втілюється на сцені в умовах стилю bel canto. Значну увагу приділено також інтерпретаційному аспекту, зокрема трактуванню образу Ромео представницею старої італійської школи Г. Фаббрі (1866–1946), сучасними артистами – мецо-сопрано (Дж. ДіДонато, Е. Га́ранча) і тенором (Дж. Арагалл), які вносять у сценічне втілення власні інтерпретаційні акценти – від фокусу на психологічній достовірності до підкреслення елементів гендерної амбівалентності. За результатами порівняльного аналізу гендер постає як ключова категорія музичної інтерпретації, не лише через використання специфічних характеристик тембру і регістру голосу, а й через інтонаційно-виразові засоби, сценічну поведінку та режисерські концепції. У контексті сучасного музикознавства аналіз вокально-сценічного втілення образу Ромео дозволяє переосмислити питання гендерної репрезентації в опері та розкрити нові аспекти виконавської інтерпретації класичного репертуару.