Шляхи розвитку польського фортепіанного романтизму в «постшопенівську добу»

Історія та сучасність у світовому музичному мистецтві

Анотація

У статті здійснено спробу вийти за межі усталеного шопеноцентричного дискурсу через актуалізацію маловідомої фортепіанної творчості С. Монюшка, В. Желенського, Ю. Зарембського, К. Шимановського, Л. Ружицького як пред-ставників «постшопенівської доби», які шукали нові напрями музичного само-вираження. Мета статті – висвітлити історичні шляхи розвитку польського фортепіанного романтизму та обґрунтувати його художню значущість в кон-тексті актуальної виконавської практики. Новизна дослідження полягає у пере-осмисленні значення польської фортепіанної музики пізнього романтизму для су-часного виконавства. Запропоновано інтерпретаційний підхід, що враховує виконавський досвід автора як джерело аналітичної рефлексії. У центрі дослід-ницької уваги – соціокультурний контекст та естетичні зміни, вплив фольклору, академічної традиції та роль салонної культури у розвитку польського форте-піанного мистецтва другої половини ХІХ століття. Висновки скеровують на розширення теоретичних уявлень про національні моделі романтизму в євро-пейському контексті. Підсумовано, що досліджуваний часовий період у поль-ській фортепіанній музиці позначений стильовою амбівалентністю: частина композиторів тяжіла до наслідування шопенівських ідеалів, інші – прагнули розширити палітру виразних засобів інструмента і вийти за межі усталеного романтичного канону. У їхніх творах помітні нові естетичні впливи – симфо-нізму, фольклорної стилізації, програмності. Творчість Ю. Зарембського, В. Желенського, І. Падеревського, К. Шимановського, Л. Ружицького свідчить про поступовий перехід до модерністського способу мислення. Таким чином, фортепіанне мистецтво «постшопенівської доби» постає не лише як етап рецепції шопенівського спадку, а й як пошук нової музичної ідентичності, який вимагає наукової переоцінки та виконавської уваги на сучасному етапі.