Dies ire як код культурної пам’яті у Прелюдії та фузі № 4 мі-мінор із циклу «24 прелюдії та фуги» Всеволода Задерацького

Сучасні ревізії музично-історичної спадщини

Анотація

Всеволод Петрович Задерацький (1891–1953) – людина всебічного обдарування з надзвичайно складною долею: талановитий композитор, педагог і літератор, через переслідування тоталітарного режиму довгі роки він провів ув’язненим у радянських концтаборах. Ця стаття є спробою дослідження ментально-психологічного досвіду та духовного пошуку геніальної творчої особистості в екстремальних екзистенційних умовах. У цьому контексті диптих «Прелюдія та фуга» № 4 мі-мінор із циклу «24 прелюдії та фуги» постає як сторінка з містично-психологічного щоденника митця та унікальний феномен української музичної культури ХХ століття. Це передбачає необхідність виявлення, аналізу та усвідомлення символічних музичних формул, що являють собою культурні «коди пам’яті» української національної ідентичності композитора. Метою статті є комплексне дослідження диптиха на основі міждисциплінарного підходу, що включає мистецтвознавчу, історико-культурологічну, психологічну та богословсько-теологічну складові, яке у цьому ракурсі здійснюється вперше. Особливу увагу приділено психологічному вивченню ментальності покоління травмованих «Я» тоталітарної доби через жахливий досвід репресій і концтаборів. Дослідження дає підстави для висновку, що музична мова диптиха композитора-трагіка, де «дзвін» трактується як символічна «фігура пам’яті», повно відтворює цей травматичний досвід метання між життям та смертю.